Переселення з Бугу, примусовий знос хуторів, Голендри, служба в ППО та традиційне косіння.

Мілена: Доброго дня! Мене звати Мілена, я студентка Дрогобицького державного педагогічного університету і працюю в межах проекту «Карта пам'яті», який документує історію зниклих і переселених поселень нашої громади. Проект підтримано Фондом Gerda Henkel Stiftung. Я хотіла б записати нашу розмову на диктофон або камеру, це допоможе точно зберегти вашу розповідь. Запис і подальше використання матеріалів відбудеться лише за вашою письмовою згодою, яку ми зараз оформлюємо. В будь-який момент можете попросити зупинити запис, пропустити питання або відкликати згоду. От що ви можете розказати про село? Ну, що ви пам'ятаєте? Степан Федорович: Я про село… Як я пам'ятаю… Я 45-го року народження. О. Я… Мені було 12 років, я вже вівці пас. Угу. О. Потом ходив в школу, кончив 8 класів. І в 64-му році призвався до армії.Ну. Забрали в армію, ще служив 3 роки. Ще 45-й рік служив 3 роки. Угу. Завезли мене в Краснодарський край, о, город Адлер. І служив я там 3 роки. Служив на… був оператором противоздушної оборони. Ето станція П-35 називалась то. Ну. Служив, попав за хорошу службу… От відзнаку маю вот «PVO страны». Тоді командував генерал Єпішев, генерал-полковник Єпішев противоздушної оборони. Нам було дано включити станцію. Включив станцію і схват цель в сторону Турції. А Турція була від Адлера в 150 кілометрів. Нейтральні води Анкара. Ну, збила ту цель. Вона… Отмечали кажні сутки як дежурство — оцінки ставили, чи як… Ну, сработали, чи цель не пропустили.І через 2 дня приходить: пишіть объяснітєльні. І скільки годин включеніє, і де наружилась цель, і де наші пєтєряли цель. Ну, написали объяснітєльні. Через тиждень приїжджає із полка замполіт і ставить нас всіх, ті що були на дежурстві (4 чоловіка в нас було). Ще капітан Зеленський був. І йому часи командирські. Я, оператор, ну… Мені механічну бритву і отпуск. І ще одному, що на конусі, що висоту міряє, тоже отпуск, і механіку отпуск. О. І виказується, що то була цель, якийсь хотів на Ан-2… самольот «Кукурузнік» летів 10 метрів над водою. О! І не могли збити. І де МІГи стояли, і там воєнная часть, і ракети, ракетчики були… Без наших целєй вони не могли, ну, пока не обноружим, з нашої станції дамо азимут і удалєніє, то там вже можуть і вже ставить свою апаратуру на те о, на ту цель і вже збивають. О. І виказується, він летів 10 метрів над водою, то і МІГи підняли, самольоти МІГ-21 і МІГ-25. О. Не збили. Другий… з другої ескадри підняли і збили. О. Хотів, в общем, за границю в Турцію втекти на тому самольоті, о це я знаю. І от так і служив. Відслужив тих 3 роки, прийшов додому. Через рік, в 69-му одружився. Мав… маємо п'ятеро дітей. О. І так і от живем, п'ятеро дітей маєм, 13 внуків уже зараз і 7 правнуків. Отак ми живем. А тепер помаленьку вже… Мені вже 81-й рік буде во в листопаді. Отак і помаленьку живем, трудимся ще помаленьку. Картошку садим, зерновий, ну, коня тримаєм, свині, корови, кури, качки… І вот так. Що я можу сказати? Отак і живем помаленьку, ходим. Мілена: А от ви були на такій поважній должності, от яка у вас освіта? Яка у вас? Степан Федорович: Я кажу, 8 класів я тільки кончив. Мілена: І все, далі ви нікуди не пішли, це тільки служба? Степан Федорович: Не пішов, там потому що ми служили… В тей в одней роті то було… в нас 50 чоловік, то в тей роті було 12 національностей. Ви представляєте? Теї казахи, узбеки, турки, чечени… Це представляєте, він пока скаже по тей, ну, мовою, то вот що. То я удівляюсь сам, що я попав на такую. От. Ну от я служив в Адлері. Казарма була 200 метрів від моря. Субота, неділя ходили на те о… Мілена: На море. Степан Федорович: На море отпочивати. В нас в роті було три локатори. Два локатори стояло, і соколітящий контур за 2 кілометри в болоті, мене через сутки мінялися. А ми — 17 кілометрів в горах,висота 450 метрів над уровнем моря наша станція стояла, нізколітящий контур. То ми мінялися на тиждень, ну через тиждень. В суботу приїжджає машина, привозить смену і ми знов… ми тиждень отдыхаємо і тиждень прийшов — знов на варту вступаєм. Вот така… Я така служба в мене була і так.А зараз от… Мілена: Дуже цікаво. А після служби де ви працювали? Степан Федорович: Ну, а після служби що? В колгосп ходив, а потом ще з батьком ходив. Батько вже, як я казав, хати ставив. Ну, ходили, наймались. Дружина: В Тамбов їздив. Степан Федорович: О, в Тамбов! В Росію 6 років от їздив. Тамбов, Саратов… на зароботки. Отак-о. Дружина: Потім робив облицювавцем в колгоспі. Степан Федорович: Облицювавцем шість-сім років робив, ну, вже под конєць, до 2000-го року, ну, в колгоспі. Мілена: А яке було до вас ставлення в колгоспі? Степан Федорович: Ну яке в колгоспі ставлення? То що якось там зарплата мала була, канєшно. Яка там зарплата у простих людей… Ну, але що люди жили, тримали… Каждий дві корови тримав.Здавав або бичка, або телку каждий рік. Не було таке, що телята там… телята малі і його, як тепер,ну, забирають. А каждий тримав вже до трьох центнерів, хто скільки вигодує. І вже здавали, і так от здавали, і так і жили. Мілена: А чим ви їх годували, де брали? Степан Федорович: Ніяк… Як годували? Картошка, буряк і зерно. Дружина: Сіно. Степан Федорович: І це все самі вирощували. А но хто ж? Сіно косили тоже. Тільки на дві корови треба було вручну накосити косою, то не то що зараз — косілки. І то кажуть тяжко тримати корову. А то в колгоспі треба було… в колгоспі треба було підкошувати всі сінокоси, потєм вже дають тобі, і то все во вручну. Косити, гребти і возити. Дружина: Покажи як ти косою косив. Степан Федорович: Та що ні? О, такою косою треба накосити! Скільки то на корову треба скільки то сіна? А то по двоє, по троє тримали. Мілена: А медаль у вас залишилася, ту що вам давали? Дружина: А що то? Та навіть і те… Я казала: «Діти…». А що ж, були діти, п'ятеро дітей було. Діти потом того… В нього була та… бритва. Мілена: Огосподи! Маргарита: Ого! Степан Федорович: О, отакою косою косиш! Треба наклепати, одклепати її, ну до бабки молотком, і почувака… почувака тримаєш і… Мілена: Ого! Степан Федорович: І пішов! О, траву косити. О, зате… Затупилася — знов бруском погострив і далі. Дружина: Та покажи її. Ну витягни її. Принеси ще брусок. Степан Федорович: Брусок був гострити. Отаке було. Мілена: Ой. Маргарита: Як… Огосподи! Ого, мала. Отак? Так. Мілена: Щось тобі багато я не накошу. Степан Федорович: Тра… Траву я тільки що ту траву зняв. Чим погострити косу треба раніше в землю садити, бо як поїде, то руки поріжеш. А тепер береш отаке положення, таке положення береш косу і бруском, точилом. Степан Федорович: О. Степан Федорович: О. Уточив і бгаш карман. В карман. І пошов далі. Знов прокосив метр... Дружина: Та вийди на траву, покажи, покажи як на косі! Степан Федорович: ...метр-20. Знов притопився, знов бгаш таке положення і знов. Остеш. Отако заробляє, косити треба на корову сено. Дружина: Всі косили, да. Степан Федорович: А то не на гадь, було по дві ще й по троє. Мілена: А зараз вже тільки ви не користуєтесь? Степан Федорович: А? Дружина: Ну чому, ми косим. Свиням косимо. Мілена: А двір? Ви косите, ні? Дружина: Да. Трохи косимо, я... я теєю кошу. Ну. Мілена: Угу. Якою? Ну новомодною, так би мовити? Дружина: Ну-ну. Дружина: На... нас на бензині, але я одберу на плечі і отоко. Ого, моць... муж є, хай муж косить. А такий муж, що не косить тамтеєю, тілько теєю? Вона ж механічна, що там та... Тілько включив її і ходи, гуляй. Вже в таких... в таких руках куда вже, 80 літ, куда вже? Степан Федорович: А подвір'я то я кошу. Там, за подвір'ям, то та й кошу, в садка. Дружина: Ну, садка. Степан Федорович: От такий і ма... і маємо. Так і живем. Степан Федорович: О. Ну і вот... Так дожили до... старих літів, отак і помалу живем. Степан Федорович: Що я маю за себе сказати? Що я ще вопроси, що може... Що знаєте... Мілена: А от що ви пам'ятаєте про... про податки на... Степан Федорович: А, о! Мілена: ...на худобу і на садові фруктові дерева? Степан Федорович: О, ото було при Сталіні закон такий був. Тії налоги були страшниї. Надо було здавати м'ясо, масло, яєчка, шкірі от... ну, у свиниї чи що, то і так убивали, що не знали, ну. От надо було все все здавати, було тяжко жити, страшне. Після того вже і якось після Сталіна вже стало щораз легше, легше і легше.О, я ще забув сказати, в армії служив, ще застав первий рік, перві місяця ще Хрущов був. О. І кукурудзу. І пайок був зменшений на білому хлібі, на маслу і на сукору, все. Тілько Хрущова зняли, став Брежнєв ...зовсім все, на другий день все стало на місці. Дяму знов... Мілена: От Брежнєв був набагато краще, ніж Хрущов? Степан Федорович: Вань... От я говорю, все назад, тії всі паїке і всі грами пошлі. І масло, і сало, і все,а то була кукуруза одна. І о, при... при Хрущову. Мілена: А чому їм... паїки були маленькі при Хрущову? Чом вони брали продукти? Степан Федорович: Ну як... ну як, як продукт? Там раціони розписані, скільки грам... Дружина: Та жаль не була. Степан Федорович: ...раціон розписаний, скілько на солдата положено, і все, тобі зварять. Мілена: А якщо... А якщо не наїдались? Степан Федорович: Ну що... Зразу, як тілько призвали, правильно, хотілося їсти, а посьле вже прийшов привички — і все, вже даже і оставалось. Ну. Степан Федорович: А зразу да, як йшов перві... О, зразу ще я попав в армію, завезли в Батумі. Зразу в Баладжари завезли, в Баладжарах там дивізія, в общем, округ. Степан Федорович: І розпреділили. Давай вести назад в Білісі мене, а з Білісі попав в Батумі. В Батумі проходив місяць учебки, карантин. Строєва з ранку до вечора, а посьле аж попав в Адлер. Тії люде, солдати кажуть, ну, начальство: «Ото, каже, в рай попав». То. А наші точки стояли по горах, що тілько завозили туда воду, і пальне, і ву... вугілля. От такий, бо стоять засекречені. О. А в нас в Адлері було, значить, три локатори. Там море. Що ти ще хотів? Клімат такий! Що тобі привезуть, ти сидиш,ну, там у у расположениї, нікуда, а що ти о. От таке. О, а налоги то такий був страшний. А вже посьле того Сталіна, що тії налоги вже скасовані, і посьле Хрущова вже став Брежнєв Леонід і все вже.Назад, на другий день заходим — все, паїке, і масло добавилось, і хліб білий добавився, і с... і сахар,все. А то було все... а все було. Мілена: А якщо говорити про війну, можливо вам ваш батько розповідав про Другу світову війну,Волинську трагедію, УПА? Степан Федорович: Ну... Маргарита: Поляків? Степан Федорович: За УПА я вам не скажу, а розкажу тілько... Степан Федорович: Мій батько не був на війні, а його брат..старший.був на війні. Попав в плєн. З плєну і тево... Втік якось і вже тут, в Ягодині, тії, як ти їх називали... стрільці чи як, от тії... Піймали і назад, і все. Та каже, приїхали то, як відкрився Другий фронт... ...Америка з Англією. О. Приїхали, тії хочуть в Америку, ну, тії... ну, і тими солдатам. Хочеш — їдь додом. Каже: «Наші замполіт сказав:"Ребята, ежайте домой! Там жены ждут, дети", — каже». Ага, а другий каже: «Ти кажи, кажи, яка знає, що то буде, як я вернуся, що я в плєнові був». Тії, яка розумніші, поїхали в... ну, в Канаду, в Америку, стали мільйонерами. А нас, каже, вдвісь... 5 кілометров ...із стиля Дензеля... ...каже:«Вигружайтесь!». Каже, вигрузив всіх з машин, каже, поставив... Каже, щось віз буде, трофей якийсь.Все позабирали і всіх в вагони, і на Сибір. Мілена: Жах. Степан Федорович: І був де на Сибірі, то той брат і дійшов. Тій, якого там був, попав в госпіталь, і казашка була хірургом, його, ну, виходила, і він женився на неї. От таке було, ще двоє дітей було з нею. О. Отака то жись... война. Оце за войну те, що мені батько розказав, що... ну то я те і розказав вам. А на війні то я ще... я ще рождався. Мілена: А от Волинська трагедія? Степан Федорович: Ні, за те я вам не... не... Бо в тому дєлє я, ну... Те, що я знаю, то я вам і розказав.А це... а те, що те... те я що ж то. Мілена: А які тут взагалі народи були переважно? Ну, там українці, поляки, євреї, там голендри,німці? Степан Федорович: Де? Маргарита: Тут, на цій місцевості. Степан Федорович: А! Тут в нашій місцевості от туда, до Адамчуків, у нас називаються Голяндрії. Там такий є і заліви, ну що Буг розливається, там голяндзи були. Називали в нас Голяндри. У них хазяївали... вообще, от то спеці... блє, господарі! Каже... Дружина: Багаті люди. Степан Федорович: ...тримав корову... а наші які хазяї були? Тримає яка три корови і ходили до нього по молоко. А та корова, каже, в таке і випаси... Пасеться, нікуди не сходить, тілько випустив — сліва,бо луга! І все, така... за один удой по відрові молока надоював. А нащо йому тілько? Дружина: Ну да. Степан Федорович: От, от то хазяї були! А перед войною німець їх, значіть, і вже мав наступати, і сказав — і вони виїхали назад. Отакий був десь... А тут що? Ну, євреї ще були в нас — і все. І тут що...українці більше, таких націй не було. А... Маргарита: А яке у вас було між собою спілкування? Між оцими голендрами, німц... євреями... Степан Федорович: Ні-ні. Маргарита: ...поляками. Степан Федорович: Ні, чо, спілкування, батько розказує, хороше було. Тії голяндри, вони були спеціалісти. Це ж не було пилорам, ходили, каже, трачкувати. Вручну трачкували, вони вже була... ну,все настроєне, люди наймали їх, і отношення хороше було, не то що там, ну, що ти голяндер чи що. Ні,каже, хороше жили вообще. Ну. Мілена: Ну от вони виїхали, так? Їх забрали назад. Степан Федорович: Так. Степан Федорович: Назад, так, і ми на... Мілена: А після закінчення війни, от можливо хтось із них приїжджав на свою... ну, на ці місцевості назад? Степан Федорович: Ну може й приїжджав, а я ж ще... ще що що то... Ще дитиною я був, то що. Може де і йшов хто й приїжджав. Правильно, їх багато не було, може до десятка, більше не було їх. Ну! Вони по таких дивилися, де їм вигідно тримати, ну, таке місце. От в Голяндрі там сінокоси були, то вони там поставив хати і мав там корову чи дві, і ходили от так заробляли. Дружина: Там зараз навіть є пам'ятник цим голендерам. Степан Федорович: Ну, поставили їм там, ну. У Ногіуке даже от як то... Навесні спускалися на Адамчуки от так то на міст і наліво їхати, на Голяндри. Вони в округ, ото наліво той горб, така соснина там... Дружина: А там на... там є як... на Милові отам тому во, то там поляки завжди приїжджають. Маргарита: А от поляки, до речі, як з ними спілкування колись взагалі? Степан Федорович: Не знаю, то ще і... Дружина: Це то колись хороше. Степан Федорович: ...раньше... Дружина: Це тато вже щось вони там... Степан Федорович: І тево, раньше ще ходели в Польщу і на базар їздили, ну, туда... Кінми, то ж тілько кінми їздили, не було такого. Ну а той, що... Дружина: А мати його служила в по... в полі... в польського, він тут лєсніком робив на сам... ну,служила, агм, тево. Степан Федорович: О. Дружина: А в нас в село, а дітей гляділа там. Степан Федорович: О. Степан Федорович: А вже, бачите, такиї були отривки ще вже стала война — то войну вже стали совєты подсувати, передягати своїх і вбивати поляків. А в українській формі, во, що получилось.Зробили такий, ну... Значить, що то не вони, а українці. Во, щоб... щоб вони... і з другими... ну,відносини відно... настроїти. Во, така катушина. Розказував батько, матіка... то... тут під Любомлем, у Стрільцях... то ка... перейдуть, кажуть, поб'ють... Ну, невиних людей. У колодязі кидали, каже. Во... Дружина: А чи то й правда були русскі?.. Степан Федорович: Ну, русскі! Передягнуться в українську одежу... Ну, і пошли вроді повстанці.Вбивати тобі не то мені невиних людей. Все. Щоб не... ну, щоб вони до... не жили, значит, дружно.Настроїти, во. Таке во. Дружина: На усьом конфліктували. Степан Федорович: Ну, от. Вот таке, що знав, те я вам розказав. Мілена: А от хати їхні де поділися? От вони... Голенці. Они виїхали звідси, і де ділися їхні хати, в яких вони жили? Степан Федорович: А хати то... і от ті, що над Бугом, то ж село було — Забужжя. Над Бугом. І о...стали вивозити тих людей сюда. До Луцька, Волика... Во. Дружина: Отава хата... ота хата, то вона три рази переставлялася. Вона від... стояла на самому Бугу.Потім її... стала война — перевезли отам. А як німець став... Бо ж їх повивозили, ті, що над Бугом жили, то їх всіх повивозили в Олику. Всіх, ті, що над Бугом жили — всі геть! Моя мати була, її батьки...Всі в Олиці там були. Вони там жили. Степан Федорович: А после, як німець прийшов, сто... закон прийшов, значит, і... Бо ж ті хазяї, що вивозили, тоже не було їх вдома. І о... То поселяли в їхні хати. А после, як німець прийшов, закон — всьо, вертатися назад. А вернутися назад — война ішла, вже тих хатів, що були там... то... то на мости позабирали, то позабирали, то попалили. Ні б... ні вати, ні хати. Приїхав... Іхав — хата була, приїхав — нема нічого. Дружина: Вони приїхали, хати немає. Люди... Жінка й троє дітей. Мілена: От вони приїхали, немає хати. І що вони робили? Степан Федорович: Ну що... В комірного. До уродців проситися в комірного, жили в комірного. І... ну,болєй і старатися треба було, і хату, во... Своїх пань... Представте, що був самозбор. Як приїдеш — ніч, нема... Дружина: Манька Лук'янова з Дуньська прийняла троє дітей. Да, і їх... вони вернулися. Є солідарні люди були. Степан Федорович: На щось треба построїтися, як і ні гроші, і ні ложки, і того... ні скіпки хліба, нічого немає. На голих... з голих рук возьмеш, з чого возьмеш? Ну, трудно було. Але ж построїлися, от ту хату он взяв то вже после войни, во... Що вони жили. Дружина: А ту хату, то вже от при того во... То ту хату то на третє місце перевезли. То вже як протім став того... як німець став... То вже, де були хутори, і кожен на свій хутор ішов. Степан Федорович: Да, на свою землю. Дружина: Як розбирали, перевозили... Ну як... Мілена: А чиї хутори ви пам'ятаєте, що от знаєте, що були? Дружина: Ну от у нас там ще хата от там була, де... де люди вимирали. А там о хати в лісі... Туда...Там і ми жили, я жила туда дальше в лісі. Мілена: А сусідів? А сусідів своїх пам'ятаєте от, тих, що там жили? А як... Як їх звали? Дружина: Ну, Олена во в лісі жила, в неї чоловіка не було, один на фронті... Угу, Олена. Ну... Олена вона звалася. То они зараз живуть тоже в селі. Отам... там наша хата, моя хата, де я жила. Отам, над шосою. Степан Федорович: На 23-му кілометрі три хати стоїть. Дружина: Отам... ну, на 23-му кілометрі. Отам є всі, всі вони отут жили, отут, о. І... і вони всі так рядком там були, а то всі були... Степан Федорович: А то всі во... жили... Зараз позаростало хутора були. При Сталінові ті хутора всі зняли і в село... Ну... Дружина: Да... Мілена: А чому так траплялося, чому із хуторів переселяли? Степан Федорович: А тому що закон був такий у... при Сталіні: усіх ті во хутора, всіх в село згнати.Ну, а як зганєли? Приїде... і... ті во розберуть хату, во... половину перевезуть, а половину... туда, а половину тут. І що хочеш: чи там стережи, чи тут гляди, а після чим хочеш вози Дружина: А як приїхали ті то... Оленін був... хати ж були соломою криті. І в лізлі, каже, попорізували ті во... Розкрили хату і всьо... Степан Федорович: Да, хату... ну, порізали всьо. Троє дітей малих, мала троє було... І... а батько був строїтєльної бригади бригадиром, то всі пришли, як приїхав з головою... ну, був район, з головою уповноважений, всьо... каже: «На ту строїтєльну бригаду, па... ідзьом хутора розбирати». То тобі сусідові, ну, хутора розбирати хату, то вони й дітей проклянуть. І він не пішов. Сидить, пукає кашлем за сокирою... сокиркою по кутках, і пошли. Ну, і пошли... Розкрили... До кроквів, до хати й все. Ну що комусь скажеш? Все. Давай, батько, назад якось там чапляти тії снопки. Яка то вже чапиш, як була пошита? От таке було. Мілена: А ті, що не соглашалися переїжджати? Степан Федорович: Кого? А хто кого питав? Та хто не соглашався, зраду в'яжуть, ще під хвост тусанім надають і пришлють... Та боявся хтось слово сказати! Бо скажеш слово — і на... на Сибір поїдеш. Дружина: Жалко... Степан Федорович: Ну! Не то що: «Я хоч — не хоч». Хто тебе питав: хоч — не хоч? Во сказали і всьо,а нє то... Ще слово сказав, то скажуть... І в селі як: хто господарював хороше, що до нього люди ходили, що людям платив, ну, щоб жити... Кажуть: «Кулак!» Дружина: Куркуль... Степан Федорович: Кулак! На На Сибір! То який інженер був, що міг щось на заводі ті во — «Ето ка враг народа»! На Сибір, і всього нєт! Всьо! Мілена: А що... ну, яка їм з цього вигода була відправляти людей? Степан Федорович: Яка вигода? Ну, вигода... Власть то у їх яке було керівництво? Вони хотіли тих грамотних всіх забрати, то з такими простими легше, правда, хазяювати? Ти що сказав — чи не сказав, а той грамотний, то він скаже: «Ну, це давайте так робити, так не вигодно». А нащо їм такі?Туда, на Сибір і всьо. Той кулак, а той, каже, враг народа, що розумів... ну, на заводі щось таке, що розумів, що конструктор якийсь... Туда, на Сибір і всьо. От таке було. Мілена: А верталися? Верталися люди потім із Сибіру чи... Степан Федорович: О! З тих таборів верталися. Там в тих в таборах, знаєш, як завазять... Яке там питаніє було, яке що... От ті, що... і були пошли, ну, в УПА, як то казати... Во, то сусідка во жила... Во,ну, тії були брати тут, а той старший пішов в УПА. Все, при... на Сибір. Скілько то дітей було, і як вони виїжджєли туда... забрали. Ну, всіх на Сибір, і вона була. Їй було 18 чи скілько років, і в снігу, каже,тіло... і пеукого... і тіуго, каже, день тин пайолок давали ж. А тим остальнім — як хоч! Все, там і сестра, каже, умерла... Ну, з голоду, ну... Ну з чого? А той, що працював, значит... значит, давали пайок там, щоб ти прожив. Ну, і така во. І то ради того, що він пішов то... Все підписалися тут, все — поєхав. Всю сім'ю! То не одного тільки... Дружина: Та то не був... то сусід і сусідка тут були, да... Мілена: І вона повернулася з... Степан Федорович: Повернулася... Вона ж і после войни кончила... Відбула строк там, побула, де жила, і вернулася. Дружина: Вона відбула строк. Він вийшов з лісу... А, во... Да... Він вийшов, і сказали, що хто вийшов,тим можна вернутися... Мілена: О, це їм повезло дуже. Дружина: Він з того вийшов... Степан Федорович: А скілько поумирало там... От таке. От така система. Маргарита: А ремесла, якими... якими тут займались переважно? От ви кажете, плотники тут були, а ще хтось? Степан Федорович: Ну як... Хто... І більшинство всіх в колгосп забрали. В колгосп забрали. Каждий мав коня, ґрубера, плуга... Ну... Борони. Все, значит, мусиш здати і йти тепер працювати. Ну... Там не платили, гроші не давали, тільки записували на трудодні... Ну... Степан Федорович: Там день поробив, там трудодень, чи скільки... А вже в кінці року... Дружина: Не за день. Степан Федорович: Ну, за після платили, це в самому началі, о. То вже давали там зерна трохи, ну,скільки от виробиш, о. О, отаке то. А вже після — то правильно. А після теж платили, все. Як вже техніка стала, кіньми тільки орали, скільки кого назначився. Ніякого трактора не було. Ну, був той... А той що там... Як той... «Універсал». Що то залізні колеса і зуби такі в його, отакий був. Прислали скільки таких тракторів на гараж, а то все кіньми робляли. Все кіньми: і орали, і сіяли, і обирали.Молотилки... І комбайнів ж не було, то після молотилки привозять. То крутив той був паро- ... такий,що на воді, на парі робив, що крутив, о. Дровами палять-палять, той... вода нагріється, і після тієї пари крутить молотилку. То треба та зерно із тим... чоловіки з жінками наді-... ділили. Ну, по скільки те...посіять, посипать там сотий. О, хто косою, а жінка підбирала. А хто жінка не мала кого косаря, то серпом жали. І снопки в'язали, потом те возили в стирти, складали. А вже потом вже тією молотилкою молотили, отаке бо. Скільки то потерпіш, бо то по зерно виходить, і грузять,прискидають у стирти. Під стирти знов ходять, це ж ногами ходиш, береш того снопка потом у усьому.І з молотилкою от... Отаке бо. А після то що... після комбайни, техніка, то що вже після... Що тут вже після говорить. Мілена: А що робили з людьми, як їх заманювали в колгосп? Ну, ті, хто не хотіли... Степан Федорович: А ніхто не питався. Мілена: А ті, хто не хотів, от категорично? Степан Федорович: Ну, були пару чоловік. Ну, то що, їм ніяких пільг не було, ніяких благ. Ні зайти...То що, зайдеться в колгосп, то що, коні дасть тобі щось зробити? Ну, просто не маєш, забрали в тебе.А тим... то їх називали одноосібники, одноосібники, ну. Було пару чоловіків таких. Ну, то вони тако ходили, у нас колись година підсобне хозяйство було, там наті сіна заготовляли в його. Було так і жили. Небагато, па-... пару було. Але після й ті вже... Ну, і ті іздалися. А куда в таких умовах? Ти ж не виживеш. Отаке було. А так то що, пішли... всі пішли в колгосп. Ну, забрали все, а де ж ти дінешся? Мілена: Угу. А от хвороби були у вас тут якісь, епідемії? Степан Федорович: Нічого. Ні, чесно не було хвороб. Мілена: А от яка медицина була? Степан Федорович: Яка? Ну, я знаю ще... Скажуть, десь був туди в Гірську фельдшер якийсь був, ну,такий, що щось понімав, щось таке-во ще. Дружина: Очі їздили до якогось... Степан Федорович: Очі їздили, а... Жінки родили — бабка ходила і всьо. Ні, то ж не то що, бабка приходила і всьо. Мілена: А вони десь навчалися, оце ті, хто роди приймав? Степан Федорович: Ті бабки? Де? Ні! То просто від роду. Були такі жінки, щоб більш-менш понімалися, і в общем вже має родити, там вже чоловік пошле чи хто пошлють, і вже та бабка приходила. Вот таке-во. Маргарита: А фельдшери ці взагалі звідкіля, тобто вони ж мали якось... Степан Федорович: Ну, то якийсь спершу... Але то во... зовсім... Я говорю, в Гірську якийсь там фельдшер був. Ну, там во вже за Любомль я не говорю, там може який і був. То ще возьми туди добийся. Яка? Просто не було ні апаратури, нічого. Та трубка була така дерев'яна, до вуха приложить і тако до людей послухає. Отаке було, такий апарат. Ну, але були такі, що природ-... природньо созданий. Він подивиться, ну, прослухав і каже, і скаже, і помагав. От що! Природні були. То не те, що зараз апаратура — тебе раз просвітив, на знімок, все видно. А то що ти? Яке? Ні знімку, нічого. Отаке було. А ліки... Мілена: А ліки, можливо, якісь... Вони чимось лікували чи травами якимись? Степан Федорович: Ну... Де таблетки які були, а більшість то призначали трав, то настоянка з того чи з того, ну... Отакі були. А щораз стало вже... Більш все ліпше, ліпше, ліпше технологія пішла. Вже настали апарати, стали все та того. А сразу ж... Капець був. Отак і було. Все надо було пройти. Мілена: Угу. А от як проходило ваше дитинство? Можливо, ігри якісь, забави? Степан Федорович: Були... Що й... Коров виженеш і пасти. То ж все ілько діти пасли. Такого не було,бо після вже стали череда. Ну, череда там 20, 30, до 30, ну, штук. І день твій приходить, на місяць,якщо одна корова, на місяць один день отпасеш і свободний. А колись ще наіме... сусідів 5-6 коров, і йдеш, сніг тільки зліз, і вигнали, і кадий божий день, ні неділі, ні свята, ніхто тебе... Все діти пасли. І пока сніг знов не накидає. От таке дитинство було. Мілена: А в ігри ви не гралися? Степан Федорович: Як не гралися? Оце во — цурки. Оцей ошпальок... такий загострений з цілих скілький, підкидаєш і б'єш, хто дальше заб'є. Пекара такого: зробить ямки і не попаде в ту ямку того кидая. Все, ідеш по того кия нести, а тобі вже ямку деруть щораз більшу, більшу. А по-... а після каждий начинає, щоб засипати ту ямку. Дружина: А той, що не засипе, що? Мілена: От ви навчалися в школі, ви закінчили 8 класів, так? А от ви пам'ятаєте вчителів, яке було ставлення до вас? Степан Федорович: Яке вчителі? Були... були всякі. Були такі, що могли попотрасти. В нас був... ну,ще з тих во, з тридцятих. І з малих до п'ятого класу то ще по одному вчителю, вже з п'ятого вже начались... ну, вчителя, що урок начав, ну... то вже вчити. То був такий при-... приїхав з жінкою,Стецанко Віктор. Він українську літера-... мову і літературу викладав, а жінка — руську. Та він міг і тобі... волосся після «хреста» виріз- вистриг чи на голові, міг прийти, за волосся підняти, потрясти, за вуха, скроні обоє, книжкою по голові ліпити, що зори з-... І ніхто... Та хто? Ну в общем іздівався. Мілена: А звідки вони сюди приїжджали? Чи, можливо, тутешні? Степан Федорович: Ніде, не тутешні, десь з кантілі, з Подоуцька, Заоуцька, десь з кантілі, во... Дружина: ВІн навіть жидам був, здей був, він і ся міг навчити тому. Степан Федорович: Іздівався з людей, з тархіть... Не з людей, не з людей, а з дітей! Ну то хіба так можна? Якщо лю-... ще як він гримне, крикне, то ти вже знаєш, ти забувся. А якщо з вуха скрутить,то... Мілена: Угу, і забудеш все, що знав. Степан Федорович: Ну. А як книжкою по голові, то ж нема такий... амбар був, як ліпить, то і ну що... Дружина: То мій син. Сусід/Перехожий: Добрий день. Мілена / Маргарита: Добрий день. Степан Федорович: О, іди сюди, інтерв'ю возьмуть. (Сміється) Іди сюди. Сусід/Перехожий: Та я бач-... я бачу. Маргарита: До речі, школа якого прикладу була? Ну, польсько-українська, викладацька чи якась інша? Степан Федорович: Як? Дружина: Ні, в нас тільки при... Мілена: Ну, хто ту школу будував? Степан Федорович: А! Сразу то привезли з якогось там жида хату. Ну, після війни сразу, вон та, що була на колхозі, ну... Ну, в Буднях як її звати, та й вчилися. А после застава у нас була, де детсадик зараз. О, то вже после та приміщення... Застава нову тільки построїли, а те приміщення одпустили вже, ну, на школу. То вже хватало. А сразу вон тих дві хати жидівські перевезли і вчилися. Ну, на кологосп йдеться, то там церква була построєна, от... Мілена: А зараз ця будівля залишилась чи її розібрали? Степан Федорович: Ні, розібрали, бо зараз вже... Там парк був, коло церкви стоїть нашої, отут була... Дружина: Отам була та перша, перша школа. Степан Федорович: Перша школа, так. Маргарита: А, до речі, які тут релігії загалом були? Ну, церква... Мілена: На свій тер-... Степан Федорович: Ні, зараз... А тоді, вони тоді питають. Раніше та й та во... Маргарита: Ні, зараз та й так цікаво, та... Дружина: Все одна. Степан Федорович: Все одна, ота що, ну... І яка, канонічна, як вона називається? Дружина: Православна. Степан Федорович: О, православна. О це церков, що як хтось там ще за українську, що мову в цьому. Мілена: А яке було відношення поляків і євреїв до церкви нашої? Маргарита: Чи вони не конфліктували на рахунок... Степан Федорович: Та ні, ні, ні, нічого. Ніколи ніхто нічого. Ні, не казали, що ну... Дружина: Вони мали свою... Степан Федорович: Вони мали свою віру, молилися, значить, собі зберуться о, а таго, щоб якийсь, ну,чи насмішки, чи щось таго, ні, не було. Мілена: А де вони збиралися, щоб помолитися? Степан Федорович: Ну, ну зберуться так, як от зараз збираються тиє, як то П'ятидесятники чи як? Мілена: П'ятидесятники. Степан Федорович: Во, во, вот ото ж у нас у Забужжі є ота хата, хата найнайбільша є, там в Гірці чи на Бубниках то же є молитовна. О, в общем. О, на Вільки, в общем то то і жиди то так, ну. В селі мали таго, в нас, правда, не було, на Палині, о на Вишнівці, о, їхня була та то туди вони сходилися жиди, і там їх найбільше було, ну. Ну та й в Забужжі жидів і не було. Не було, ну, а... Та жиди раньше були то хто в магаз... більшість магазини тримали, ну, корчми, магазини. То, в общем, туда о на Вишнівку, ну. Дружина: Більшість там вони жили. Степан Федорович: Ну, там жили, отам на зараз Вишнівка, то це Старий Палин, та й во під лісом Новий Палин, то Старий. Ну, так називали колись, во то вони там були, о. Вони от сконцентрувалися там, то чи їхня та столиця була, вони там збиралися, о і там, ну... Дружина: Нічого не збиралися, вони жили там. Степан Федорович: Ну ні, ну як молитися, то збиралися, ну як? Ну то жили, правильно. Ну там же сходилися ввечері і там на якій день, і що, і молилися. Вот таке було. Маргарита: А знаєте якісь обряди, може, традиції, оці були, але не збереглися, або навпаки? Степан Федорович: Традиції... Мілена: Можливо свята? Степан Федорович: Ну що свята? Свята всі празднували і ослобливо тиє пости до і негляділь, ну. Та й великий піст, Петрівка, та Спасовка. Мені розказували, того сало м'яса мав, хто і каже закопав, то Спасовку не можна їсти, то Петрівка во сама робота і то після капать нападуть. Та й во і що викидає,ну, бо не можна їсти. До, в общем, такий закон був, що дотримувалися такого закону. Мілена: Такі строгі були такі закони... Маргарита: А такі народні свята, як Новий рік, Паска, ще щось, от більш історичні Івана Купала? Степан Федорович: О, ці празники таго празнували. Мілена: А можете розказати, як їх святкували? Молодь... Степан Федорович: Та молодь овнов в разному, де освящати та хто в кожному в тому селі то місто так по-своєму, в тому, ну... Ну обичай і так то були, вони вже самі і так то, ну, обичай був, бо така такий обичай так по тому, а в тому, значить, і в селі чи по-другому, ну, вже трохи інакше. Мілена: А у вас які обичаї були? Сteпaн Федорович: Ну які обичаї були? Наш обичай ти є в... та не знаю. Празник прийде, та відпочивають, ну гуляють то, відбувають і все, що ж. Дружина: А в школі дарунки... Степан Федорович: По... да, ну, на на Октябрську, на сьому о і на Новий рік во давали таї во,подарки. Мілена: А в школі як Новий рік святкували, робили... Степан Федорович: Ну як, йолку ставили, да, і там хоровод, виступали, правильно, тілько учні, самі із класів, це старші, ну менші, хто більш-менш... І, ну, давали вірші, от таго святкували, а вже потом виходить, кончиться, давали і таго, конфетти, печенє, от таке во. Та давали. Мілена: А ви ще щось хочете розказати, про що ми ще не спитали? Степан Федорович: Ну що, хіба ти с... ти мати все спомнеш, ну що ти? Я вже я вже вам нарозказував,що своє життє розказав, як начиналося і чим кончилося. Вот таке. Де служив, де що, де все. Все... Дружина: А зараз старий, болить нога, й маємо... Мілена: Дякуємо за розповідь! Нам було дуже корисно і цікаво.