Історія переховування та відродження церковних дзвонів у с. Локутки

Павло: Доброго дня, мене звати Павло, я студент Дрогобицького державного педагогічного університету і працюю в межах проєкту «Карта пам'яті», який документує історію зниклих і перенесених поселень цієї громади. Проєкт підтримано фондом «Gerda Henkel Stiftung». Я хотів запитати нашу розмову на диктофон камеру, це допоможе точно зберегти вашу розповідь. Запис і подальше використання матеріалів відбувається лише за вашою письмовою згодою, яку ми зараз оформимо. Ви в будь-який момент можете попросити зупинити запис, пропустити питання або відкласти згоду пізніше. Історія переїзду та розповідь діда про закопаний дзвін Павло: Розкажіть про поселення і в якому проживаєте. Карпюк Микола Ларіонович: Тут живу в Локутках, я сам родом із Рівного, а з 1973 року живу тут, підстроївся тут. Я жив там далі, в тій хаті. Тут дід жив разом, дід захотів, щоб ми тут будувалися, ну і ми так будувалися тут і жили. Ну вже дід перед смертю, ну десь років десять, сказав про того дзвона, що де закопаний, все показав. Ну і дід прожив 95 років, який він там був старий. Та й от, тут понадобилась церква знову, з цієї церкви, де його сняли, понадобився, і тут ми його викопали все. Я його сам лічно викопував та й передали в церкву далі служить. А ще є два дзвони. То один привіз його цього Забужа, а дід два завіз в Дев'яте. Ще два в Дев'ятому закопані є. Я знаю приблизно де, бо я і був там. Він казав, два дуби і посередини дубів там він схований, десь 15-20 метрів від дубів. Ми були там, і батюшка був, і лісник. Я був, я дивився. Але що, міноіскатель тільки зверху бере, не взяв з землі нічого. І так ми і не знайшли їх. Це так приблизно кажу, що вони там, бо він розказував мені. Ну так більше нічого не знаю, якщо б міноіскатель був такий, бере хоч 50 сантиметрів землі, то можна було б знайти, а то що? Деталі переховування та викопування Варшавського дзвона 1883 року Павло: А розкажіть більше, де саме стояли ці дзвони, які закопали до того, перед тим? Карпюк Микола Ларіонович: А теж в церкві. В тій самій же церкві. Так, в цій самій церкві. І в той самий день їх вивозили. Тільки той забузець, дід перший поїхав, то дід поїхав в Дев'яте, того, що каже, як знають, що в його звони тут є, то заб'ють. І він тієї звони повіз туди, в Дев'яте тієї поховав, а той не знав, привіз діду і скинув під хатою, під хлівом. А він тяжкий, центнерів до двоє було його. І дід приїхав, він лежить, ну каже, що я його буду робити, де я його буду, вже викопав яму. В яму сховав його, закопав. І так і хранився до того часу. Я тут жив 20 років, не знав, що він є, він мені нічого не казав. А вже потім, наприклад, сказав, років 10 перед смертю. Спроба опису навколишніх поселень та локалізація місця біля хліва Павло: Що можете розказати за села, навколишні поселення? Що було, що змінилось? Карпюк Микола Ларіонович: А що то, як я тут не місний. Я з Рівного сам родом. Павло: А може вам щось розказував ваш дід, допустимо? Карпюк Микола Ларіонович: Що він тут розказував? Нічого він тут не розказував, що я його питав. Не питав нічого. Павло: А може покажете місця, де був захований дзвін? Карпюк Микола Ларіонович: Я вам показував, тут фотографували. А вони другі були, тут старіша жінка була. Він хлів тут так от стояв, і його сюди ось під хлів скинули. Тож я його і викопував, ще й те місце є. От, отут ого, от викопував. А тако хлів стояв, а тут він його скинув і тут його закопав від. Ну, мені дід показав, де як вже треба було, показав і, ну, точно знав, вгадав. Тільки я не знав, що такий великий, я думав малий, а тут, ну, це, кажуть, два мав, бо його підвезти, то було тяжко. Топонімічні орієнтири закопаних дзвонів: «Харитиніне», дорога на Будники та дуби Павло: А там інші ті два, що ви так у них не знайшли, так? Карпюк Микола Ларіонович: Я то знаю їх, бо я був там. Так, і те, що він розказував, каже, в кінці там болото, багно та ця є, ну, Харитиніне воно звалося. І каже, коло того Харитиніного ще є дорога поперек, і є та дорога. І це є два дуби є великі, здорові. І каже, я в тих дубів метрів 15-20 закопав, бо, каже, біля дубів то не можна було, коріння. І от, би хтось там походив, пошукав, так може, знайшли б, а що ж там, міноіскателям там походили, походили, пробки, то консерву знайшли таку ржаву... Павло: А то далеко там, де ці дзвони ще закопані? Карпюк Микола Ларіонович: Ні, не так далеко. Ну, от за селом тим сразу. Павло: То, може, підемо сфотографуємо? Карпюк Микола Ларіонович: Ні, ну як сфотографуємо, якщо не закопано. Приблизно то-то воно там точно. Бо як він розказував, їхав тією дорогою, що на Будники, там Будники село є, із Стуленських. Каже, я їхав тією дорогою і наліво трохи, каже, приїхав, наліво дорога була. І та дорога є, і каже, в кінці там болото є, ну, та Харитиніна, ну, назва така. Заїхали, яка була теж дорога, і так вона є. І тією дорогою заїхали, тих два дуби є. І та дорога була, тільки що зараз то пожар, то те, то подіскували цієї дороги. Ну кілометрів три, а то цих легковегів, це я знаю, там по ямах тих поїхати, то я згадую. Я ще одна вибачку зробив, що як він мені розказував за тією зоною, треба було його посадити, на хвілю завезти туди. А я тієї дороги знав, бо я робив трактористом, я там дрова з тих посадок возив, то я тієї дороги і всі знав. Датування подій, викопування дзвона та напис «Варшава 1883» Карпюк Микола Ларіонович: Ой, то-то в війну десь, після війни я. 43-й, 44-й, десь перед смертю він помер в 88-му чи в 70-му році, то він мені сказав, що вже десь коло 2015-го... Ні, перед тим, перед тим, десь в 85-му, кажу, якщо так, він, ну, десь років, може, 10, я не записував, не орієнтував, не знав, що таке буде. Павло: А коли саме дзвони викопали? Карпюк Микола Ларіонович: А от як церкву обновили, і вже тоді... А от я не знаю, в якому році вже отремонтували ми цю церкву. Так, як дозволили вже тоді церкви, тоді дозволили, тоді в декілька років. Так, і то ще баба з дідом сказали: «Хто привозив, хай приїде забере». І я приїхав, забрав його, і ще ми йому погрузили. І він тут дзвін 1883 року в Варшаві вилітий. Ну, бо написано на ньому. Ну, на тому самому місці і висить зараз. Завершення розмови та технічна порада щодо виїзду на джипі Павло: Його варили? Карпюк Микола Ларіонович: Так, так, його варили. Ось як його скинули і впав на землю і тріс. Ну, то вже далі я не знаю. Павло: Все тоді, дуже дякую, що приділили нам увагу. Карпюк Микола Ларіонович: Ну, то все саме, що таке. Дякую, до побачення. Павло / Олексій: Він з Дрогобича, вони студенти. Якщо що, то ви могли б показати, де приблизно? Карпюк Микола Ларіонович: Та орієнтуйтесь, а на другий раз, якщо доїдете, джипом треба вже їхати. Дякую.