Голендери, катерининська монета «5 копаєк» 1770 року, меліорація та Волинська трагедія.


Мілена: Доброго дня. Мене звати Мілена. Я студентка Дрогобицького державного педагогічного університету і працюю в межах проєкту «Карта пам’яті», який документує історію зниклих і переселених поселень цієї громади. Проєкт підтримано фондом Gerda Henkel Stiftung. Я хотіла би записати нашу розмову на диктофон і камеру. Це допоможе точно зберегти вашу розповідь. Запис і подальше використання матеріалу відбуватиметься лише за вашою письмовою згодою, яку ми зараз оформимо. Ви в будь-який момент можете попросити зупинити запис, пропустити питання або відкликати згоду пізніше. Гирейчук Іван Сергійович: Так. Мілена (інтерв’юерка): Чи пам’ятаєте ви якісь поселення, яких уже немає, які зникли? Гирейчук Іван Сергійович: Тут поселення? Ну, які були поселення? Тут як, допустимо, була ще польська територія, і були отут десь хати, садки. Понімаєш, там хата, там хата, там, там... Ну, в общем, вони жили так, як не колектив собі, понімаєш, а поселення... Ну, поселення — то зараз у Польщі живуть, і так само і тут було. О, а допір у 24-му році, як там написано, їх за Катерини сюди заснували, та як то... Вони були, ну, так спеціалістів сюди викликала. Вони могли тут і коврики, ткацькі і з дерева, вообщем, вироби, верстати ткацькі, інструменти, дома строїли вугла. Ліс різали, бруси, строїти людям помагали. Ну, отже, дуже корисну роботу робили. Мілена: А хто там жив? Поляки, українці, ще хтось? Які там були нації? Гирейчук Іван Сергійович: Нації жили тут — оці голендри, голландці, їх тут називали. Катерина їх взяла тут як спеціалістів. От. От вони жили, їм дали тут землі. Ну, а вони в основному що — ну, тут хата стояла, тут у нього був і сінокіс, і, понімаєш, все на місці: город, все. А як начиналася стихія, що, ну, вода піднімалася, у кожного був човен. От тривога — бачиш, всі... І був човен на горі. Тими човнами випливали, худобу на гору туди вивозили. І от потім вода спадала, і знову сюди приходили, понімаєш, на те саме. Це було дуже цікаво. Ну і тут біля водойми були тут все. О, вони, ну, добре господарювали. В общем. Мілена: Можливо, ви пам’ятаєте якихось сусідів, ще когось? Можливо, ви когось знали? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, я вже такий возраст був, що я... Мілена: Можливо, родичі ваші, знайомі? Гирейчук Іван Сергійович: Ні, не було нікого. Ну, там ото Герман жив якийсь, ото там у селі жив. Тоже там жили, я вже й забув, як їх там. То вже не в моєму возрасті. Мілена: А от коли люди почали переселятися звідси і чому так траплялося? Покидали землі? Гирейчук Іван Сергійович: В 39-му році вже от була границя зайнята німцями, а то ж Голландія була. Отож прийшли німці і забрали території. Там же пише, в 40-му році жили вони, їх усіх забрали, щоб ми їм не мішались. Тому що вони вже мали йти на свою територію в 42-му, тому що, понімаєш, вони мали своїх бити чи що. Ну, от він свою націю і забрав туди, в Германію. Мілена: А от, можливо, ви пам’ятаєте садиби, будови того часу? Можливо, збереглися десь? Можливо, десь збереглися тут ще якісь залишки? Гирейчук Іван Сергійович: Ні, їх як німець забрав, то ті люди собі її порозтягували: і дома там порозкривали, того все, пороздирали — і все. То ніяких тут домів не сталося, понімаєш. Вже того не помню. Потому що вже люди, як у нас робиться логічно: якщо хата стоїть порожня, то ідуть її там... просто стоїть. Вопрос в нас тут ще своїх вже пороздирали, он, холера, від... Ну да, так від тих зовсім нічого не залишилося вже. Таких людей культурних, понімаєш. Це воно там такого не робиться, а в нас то що хочеться. Мілена: А от якими ремеслами займалися тут переважно? Землеробство, торгівля, можливо? Чи тут вони тільки оце робили, як їх сюди прислали, так вони і робили те, що їм скажуть? Гирейчук Іван Сергійович: Ні, займалися тут хазяйством: корови і коні були. Все. Хто чим займався: хто, допустимо, там різав вручну колоди, а хто, допустимо, строїв дома, вугла. Дам, дуже сложно було, там треба мати голову. А хто коврики точив, хто верстати робив. Ну, в общем, спеціалісти були. Мілена (інтерв’юерка): А от ваші родичі, вони якось, ну, ті, хто були, ваші предки, застали? Це вони це бачили, можливо? Гирейчук Іван Сергійович: Ну чого ж не застали? Конечно, моя мати була з 30-го року. То чого ж вона... Мілена: А чим вона займалася? Може, її... Вона ж тут жила, напевно. Гирейчук Іван Сергійович: Ну чого, вона ходила в ланку, льон рвала там, понімаєш, робила. Потім почалися тіє колхози. Тоді ж почалися колгоспи, колективізація, ділянку... Мілена: А які у вас речі збереглися з того періоду? Ви там показували монету. От які? Гирейчук Іван Сергійович: О, монету. Да, монету маю. Ви бачили. Що тут написано? П’ять копаєк. Копаєк. О. Ну, я її знайшов отуто, де машина стоїть, за тими лісами. Мене пайок там є. Мілена: А це ви там і знайшли? Гирейчук Іван Сергійович: Так. Ну, знаєш, багато людей можуть такого мати. Ну, ходять металошукачами тут, шукають і монети. Має бути більше за жабку, знайде ту монету. О. А тоді отут пише «п’ять копаєк». То не 5 копійок, а копаєк. Тоді все вимірювалося в копах. Допустим, от жив там, допустим, п’ять шнупків там, понімаєш, нарвав там, допустим, горіхів п’ять коп, там... Ну, оце копами мірялось, то така, ну, спеціальна одиниця виміру, понімаєш? О, і тут, бачиш, пише на монеті 1870 рік. Тут цій уже монеті... 166 років. Мені... Ну, це дуже така старовинна річ, да. А я не знаю ціни п’ять кіп, а копа тоді була, по-моєму, 60 чи 64. То от получається так, як то 300 копійок чи як, напевно, невелика сума була на таке... А бачиш, 70-го года, понімаєш, значить, це вже года то писали року, то вже знаєш, як то українська була монета... А то вода, значить, ще Катерина тут, Катерина ІІ. Так. Ну, цікаво. Мілена: А от які у вас, можливо, є десь тут, у музеях, ще вироби, які тут вироблялися ще з тих часів? Майстри, може, якісь тут вказані десь? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, майстри... Це майстри. Допустим, щоб стати майстром, строїти, допустим, хату, це треба, щоб учень ще з тим майстром, що працює, ще два роки ходив, вчився, а потім він йому через два роки тільки довіряли, що вже може самостійно будувати отут, складати ту хату вугла. Вугла. Ну, вугла то побачиш. Такі хати ще в нас залишились. Мілена: А можливо, вам розказували історії, легенди якісь, які тут були, творилися? Гирейчук Іван Сергійович: Та які тут... Такого я щось не... Ніяких тут легенд особо таких і не було. Ну, в основному вони, понімаєш, є такі в нас були, що тримав, скажімо, чотири корови й не мав ні молока, ні масла, а голяндер одну тримав, понімаєш, і ще ходив до голяндера масло купляти, понімаєш? Ну, такі часи були. Мілена: Можливо, тоді місця якісь залишились? Наприклад, криниці, дерева, поховання, як ви нам показували. Може, ще десь є таке щось? Гирейчук Іван Сергійович: Криниці... Криниці тут... Ну, криниці не залишились. Криниця он там, на виході. О, я тобі покажу, там криниця була, там був такий, ну, рудничок чи як це. Ідуть люди на роботу, заходить туди в той рудничок, там набирає води, бо я бідончик собі заніс, поставив в холодок, там собі робить. О, таке. Ну, а тут ось, на моєму, колодязів таких бетонних, як зараз роблять, не було. Десь вони брали джерельну воду, понімаєш, тут були. А далі отут був, ну, такий бужисько називали, понімаєш? Це бужсько. Ще я тут рибу колись не раз ловив. Загорнули все, от з горбів поспихали, бульдозером все позарівнювали, положили дренаж тут. Ну, нащо той дренаж? Вся та територія скопана, геть положені труби на таке расстояние, вся вода стікає туди в канал і все — от така система. Мілена: А можливо, є якісь пам’ятки, от так, як ви нам показували хрест? Можливо, є іще щось подібне? Що от зафіксовано, що може якась пам’ятка? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, яка ж тут може ще бути пам’ятка? Тут вже таких, в основному, пам’яток нема ж уже. Ні, нема нічого. Мілена: Може, зруйновані якісь? Типу їх зруйнували, але залишились якісь останки? Гирейчук Іван Сергійович: Ні, не має нічого. То 160 років. Мілена: А вам ваші предки розповідали, що тут відбувалося до Другої світової, під час Другої світової війни? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, що ж було? Ж була Польща, займала ту всю Україну. Ну, до 39-го року вони ж тут і ліси, і все ж було Польщею, понімаєш? А потім вже війна началась, після війни в 45-му... Мілена: А от як це проходило, що от просто взяли і виселили? Чи, можливо, були якісь санкції, були якісь переговори, ще щось таке? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, які санкції, переговори? То ж то вже було до... Допустим, тому, ну, міжнародне вже того. Вже були, допустим, Польща займала аж десь по саму Шепетівку, десь туди, аж під самий Київ... Мілена: Ну так і далі виселяли їх, оце міжнародне. Так, ну, я не думаю, що ж вони просто так захотіли взяти і віддати свою землю. От що їм сказали, вони взяли та й пішли. Гирейчук Іван Сергійович: Ну, я ж тобі розказую, понімаєш, що в 39-му році забрав німець, забрав границю, ото вже польська територія була забрана. В голендри теж вони тута жили, тож була колонія. То є во німецька. Вони ж то є свій народ, щоб їм не мішав воювати, німець німця бив. Допустим, у вас там, в Донецьку, це ж там половина рускі, половина українців, ну а воює то Росія. І що виходить — один другого товче. Мілена: От після оцього всього, що тут відбувалося, от як змінилося життя на цих територіях? От їх депортували, переселили — і що змінилося? Гирейчук Іван Сергійович: Началася війна в 45-му році. Війна закінчилась, зробили границю — Буг. І все. І тут вже пішов Союз. Начались колгоспи, будувати там всю виразну ту територію, там все. І все так у них змінилося. Мілена: І оце просто змінилося. А може, сюди хтось переїхав, заселили тут когось? Гирейчук Іван Сергійович: Ніхто тут не заселив. Свої люди просто це заселилися і все. І більше нікого тут не було. Ніякі тут люди не заселювались, ніхто тут не оселювався. Мілена: А що ви можете розказати про Волинську трагедію? От як її називають? Гирейчук Іван Сергійович: А то трагедія. То як трагедія? То робилися, знаєш, і зайдуть, перевдягнуться, там нароблять псоти, понімаєш? Ті прийдуть сюда, нароблять псоти, так лобами один другого стукали. То була така трагедія. То село на село йшло і один другого там різали, стукали, то все по наводці робилося, понімаєш? Прийдуть, перевдягнуться, от зайшли в польське село Граблі чи що, там зробили і розсердилися. Прийшли в українське Бубері взагалі, і отака там робилась, так як і зараз от робиться. Переміжка. Мілена: А вашої родини вона якось торкнулася, ця трагедія, чи вас минуло? Гирейчук Іван Сергійович: Ні. Ну, та у війну того хату спалили там, коло клуба. Була хата і виселили туди на хутір. Там був сінокіс діда і там построїли хатину. Так і жили на тому хуторі. А вже я вже перебрався вже сюди, построїв. Мілена: Як ваше життя от далі складалося в післявоєнні часи? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, післявоєнні часи було дуже важко, конечно, бо там зарплати не було. А там, допустим, вже трошки начало наладжуватись, і як Хрущов зробив реформу, понімаєте... Так дуже бідно люди жили, понімаєш, сільське не цінилося. Бо там порося було 5 грн [рублів], курка 70... Ніц. Вже якщо зробив реформу, що з рубля зробив 10 копійок — був рубль, а стало тако 10 копійок, понімаєш, і вже гроші стали, ну, більш ціннійші. І вже трошки начало вже... Кілограм картоплі коштував, допустим, 20 копійок, зацінилася картопля, зерно. Сільське стало цінитися і пошло. Мілена: А от, можливо, були якісь свята, обряди, які ви пам’ятаєте? От яких, можливо, зараз немає, або вони продовжують існувати, але під іншою назвою або з іншим походженням? Гирейчук Іван Сергійович: Зараз то ніц. То треба робити, щоб показувати. Мілена: А може, релігійні якісь свята були на цій місцевості? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, то ж були свята на цій місцевості. Польське Різдво було 24-го, а в нас 7 січня. Ну, от і вже була різниця в релігії. Мілена: А от як у Польщі святкували це свято? Можливо, ви знаєте, можливо, розказували? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, як вони святкували? Святкували так, як і зараз. Мілена: А з якою релігією були голендри? Ну, так вони ж тут жили, можливо, у них якась інша релігія була? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, то я тобі... Ну, в Германії яка там релігія? Тоже мусить християни, чому ні. Не те що поляки, то ті католики чи як... Ну, а ті — то я не знаю, тоже, наверно, якась там їх може своя релігія. Тих релігій було — і п’ятдесятники, які там хоч, там релігій було — тьма-тьмуща. Мілена: А от як між собою спілкувались німці, голендри? От були якісь розмови, ще щось, чи просто воювали? Гирейчук Іван Сергійович: Та просто ми з поляками чи воно з німцями. Та й границі немає, там просто більше цивілізовані люди. Мілена: А от ви показували монету. Розказати ви про неї щось ще можете додатково? Хто володів цією монетою до вас? Гирейчук Іван Сергійович: Ну, та ця монета була, допустим, Катерина ІІ, то вообщє то була руська монета. Мілена: Ні, ну ви кажете, що ви її знайшли там. От, можливо, там якась була хата або ще щось, хтось там жив? Гирейчук Іван Сергійович: Був костел. Ой, був костел! О, десь тут зразу недалеко. Потом другий був туди, під Ядамчуками, костел. Було два костели. То вони десь того опускали і згубили монету, а я знайшов. Мілена: Дякую за розповідь, за інтерв’ю! Ну, можливо, ви ще щось під кінець спомните? Гирейчук Іван Сергійович: То ж то вже стільки років, що тут споминати. Тут, бачиш, з самої природи тут таков каштан розламаний — і нічого не стало. Отой хрест там, он давай могилки, і там он давай ставилося, той от джерело. А без такого що ж тут? Зрівняли бульдозерами, позгортали, такий красиво було... Ясові були, ґрунти родючі, поспихав у ями все, попав під дерн і зробив на полі. Кому воно потрібне? Тут вже ніхто не сіє. Тут вже ніхто не сіє. Майдан сіє, той дрик запустив його, так наробили, в капець все робиться. Мілена: Дякую дуже вам за інтерв’ю! Гирейчук Іван Сергійович: Ну да, за інтерв’ю мене не посадять. Мілена: Ні, звичайно.